ТЕМА 4. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ЕПОХИ БАРОКО ТА ПРОСВІТНИЦТВА (ІІ половина ХVІІ – ХVІІІ ст.)
Українська культура у зазначений період розвивалася в суперечливих умовах. Ліквідація в результаті Визвольної війни польсько-шляхетського режиму і формування української національної козацької держави у цілому сприяли розвиткові української культури. Але постійні війни протягом 60 років призводили до масового знищення культурних цінностей, загибелі носіїв і потенційних діячів культури, гальмували культурні процеси. Вади козацької виборчої системи, козацьких методів урядування й амбітність отаманів у боротьбі за булаву зробили молоду українську державу надзвичайно уразливою для агресивних зовнішніх впливів, які стимулювали загострення внутрішніх конфліктів. Різні частини України з другої половини ХVІІ ст. опинились у різних соціально-політичних умовах, що суттєво впливало на стан і розвиток культури.
Художня культура цієї доби увійшла в історію під назвою бароко (від італ. химерний) – художній стиль в європейському мистецтві, що характеризується декоративною пишністю, динамічними складними формами, живописністю, контрастами світла й тіні. Стиль бароко прийшов на зміну стилю Відродження (Ренесанс) наприкінці 16 ст. і розвивався до середини 18 ст. Українське бароко за своїми формами можна поділити на так зване «високе», «середнє» та «низьке». Високе бароко створювалося та розповсюджувалося представниками аристократії й духовенства. Середнє і низьке – міщанством, козацтвом, селянством.
В руслі загальних художніх процесів розвивалась у другій половині XVII–XVIII ст. й архітектура, її ознакою було те, що в Східній Україні архітектурне мистецтво творилось співпрацею українських та російських будівничих, а в Західній Україні – українськими, білорусько- литовськими та західноєвропейськими архітекторами, їх діяльність була спрямована на спорудження храмів, монастирських ансамблів, гетьманських, полкових, сотенних канцелярій, ратуш, шкіл, ринків, господарських та виробничих будинків. Розвивалось муроване монументальне будівництво й дерев'яна архітектура. Монументальне муроване будівництво пов'язане з храмовим зодчеством, в той же час більшість житлових та господарських будівель, особливо у XVII ст. споруджувались із дерева, хоча в монастирях та старшинських оселях зводились муровані будинки.
Фундаторами багатьох будов були видатні політичні та суспільні діячі того часу. Завдяки їх клопотам, фінансуванню було зведено багато споруд: так, за добу Петра Могили, наприклад, відбудовано Софійський, Успенський собори, розбудовано колегіум (Києво-Могилянська академія).
Перемога у народно-визвольній війні 1648 р дала змогу розгорнути будівництво у ряді міст. Саме тоді звели храми в Переяславі, Чигирині. Церква св. Іллі в Суботові стає першим зразком архітектури українського бароко.
Ще яскравіше розквітає архітектурна творчість в епоху гетьманства Івана Мазепи. За 32 роки гетьманування Івана Мазепи було споруджено більше 50 величних комплексів і значних об'єктів культового і світського призначення. В їх числі – найвидатніші пам'ятки українського бароко. Слід згадати, що цей напрям архітектури давно вже мав усталену назву – Мазепинське бароко. До видатних пам'яток того часу належать перебудована Кирилівська церква у Києві, що зберегла свій давньокнязівський інтер'єр ї на- була нового екстер'єру у формах українського бароко. Це і Покровський собор у Харкові (1689), Святодухівський у Ромнах (1689), Хрестовоздвиженський у Полтаві (1696 – 1709). Найважливішими з будов того часу були первісний кам'яний будинок Києво- Могилянської академії на Подолі, а також споруда Чернігівського колегіуму і, нарешті, розбудова тодішньої столиці Гетьманщини – міста Батурина з його палацами й урядовими будинками. За проектами італійського зодчого Растреллі збудовано у Києві Андріївську церкву та Маріїнський палац.
На західноукраїнських землях архітектура цього періоду розвивається за інших умов. Тут переважали художні традиції, пов’язані з католицькою культурою. Найбільша кількість пам’яток барокової архітектури західноєвропейського зразка збереглася у Львові. Серед кращих споруд – Домініканський костел, собор Святого Юра. Собор Святого Юра побудовано в помпезному, репрезентативному стилі пізнього бароко.
У другій половині XVII ст. виняткової краси в Україні досягло різьблення по дереву. Стиль бароко з його пишними орнаментами вимагав великої досконалості майстрів. Вікна, двері храмів та житлових будинків прикрашалися складними орнаментами з ка- меню та глини.
Разом з різьбленням, живописом створювала єдине образне і естетичне середовище й скульптура (вона існувала як скульптура статуарна, монументально-декоративна), ліплення, металопластика. Синтез цих різновидів мистецтва досяг у кращих творах органічної
єдності і високого гармонійного вираження. Видатним скульптором того часу був Й.Пінзель. Його статуї прикрашають собор Святого Юра у Львові.
Живопис цього часу зберігає церковний характер, але виявляє тенденцію до органічного поєднання давніх традицій та надбань із західноєвропейськими стильовими впливами. Водночас діє тенденція російського культурного впливу на східну Україну та українського культурного впливу на південні райони Росії. Наприкінці XVII ст. шириться новий стиль церковного розпису: священні події подаються на тлі детально розробленого краєвиду, з тваринами, птахами (зразок цього стилю – розпис Троїцької церкви в Києво-Печерській лаврі). Постаті Ісуса Христа, Богоматері, святих набувають характерних для українського мистецтва рис.
З середини XVII ст. художники починають підписувати свої твори. Це, зокрема, стосується майстрів з Львівщини (Ілля Бродлакович «Архістратиг Михаїл»). На іконах часто відображають постаті гетьманів, старшини (наприклад, ікона „Розп’яття з портретом Лубенського полковника Леонтія Свічки”). На одній з ікон Покрови є портрет Хмельницького. Ці твори зберігають індивідуальні риси портретного малярства і всі деталі українського краєвиду та одягу. Особливо цікаві ікони такого типу в Сорочинцях, на Полтавщині (Василь Реклинський «Св. Уляна»).
В українському живописі зміцнюється світський напрям. В церковному живописі посилюються реалістичні тенденції у трактуванні форм, чіткіше виявляється індивідуальність майстрів, активно використовуються народні мотиви. Формується тенденція до створення земних реальних образів. Іконописні композиції помітно відхилялись від традиційних візантійських канонів. В іконах можна помітити, що образи стають людяними, пов'язаними з реальним земним життям та його проблемами, їх вирізняли колористичні та світлові ефекти, поява об'ємності, перспективності, для них характерні барвистість і мальовничість («Св. Великомучениці Варвара і Катерина»).
Подібні процеси тривали і в народному малярстві. Улюбленим образом народного живопису козацької і доби став образ козака- бандуриста (козака Мамая) — захисника батьківщини. Його можна було побачити повсюди: в селянській хаті, на скрині тощо. Народне малярство втілено в розписах дерев'яних храмів Галичини, Бу- ковини, Закарпаття.
Друга половина XVII—XVIII ст. — час розвитку станкового живопису, головним різновидом якого залишався іконопис. Тоді в самостійні жанри поступово почали виділятися світські портрети, історична й
побутова картина. Провідним жанром світського живопису був парадний портрет. Серед портретистів були видатні майстри. Еліта українського суспільства: митрополити, гетьмани, полковники та їхні дружини, визначні міщани мали свої портрети. Портрети цікаві з різних поглядів: багато з них мають психологічні риси й допомагають уявити особу, портрет якої подається, цікаві портрети із побутового погляду, на них — одяг, зброя тощо. До визначних творів цього жанру належать портрети отамана Війська Донського Данила Єфремова, переяславського полковника Семена Сулими та його дружини, портрет
«знатного військового товариша» Василя Гамалії.
Поступово художники розширювали тематику своїх робіт, переходили до мистецького втілення людської особистості. Вже в XVIII ст. портретний живопис характеризувався реалістичними тенденціями, поглибленням психологізму, широким використанням засобів образотворчого фольклору. Видатні пам'ятки живопису залишили такі відомі майстри України як Д. Левицький, В. Боровиковський, А. Лосенко та інші. Ці тенденції проявилися в портреті полковника Павла Руденка.
Схожий з цим відбувався процес і у графіці, насамперед у книжковій. З другої половини XVII ст. провідною графічною технікою стає гравюра на міді. Українська гравюра поступово позбувається площинності. Це почалося з ілюстративного циклу із сорока сюжетів до видання Печерського патерика 1702 р. Леонтія Тарасевича.
Світські сюжети поступово утверджувалися у книжковій ілюстрації. Поряд з нею розвивалася станкова графіка, продукувалися народні картини історичних, батальних, побутових сюжетів, розповсюджувалися гравіровані портрети. Ще одним явищем у гравюрі були гравюри-тези, які присвячувались публічним диспутам у школах.
План заняття:
1.Стиль бароко в Україні 2.Архітектура
3.Скульптура та різьблення по дереву 4.Живопис та графіка
Література:
1. Білецький П.О. Українське мистецтво другої половини ХVІІ –
ХVІІІ ст. – К.: Мистецтво, 1981. – 160 с.
2. Історія української культури / За загал. ред. І. Крип’якевича. – К.: Либідь, 1994. – 656 с.
3. Крвавич Д.П., Овсійчук В.А., Черепанова С.О. Українське мистецтво: навч. посіб.: У 3 ч. Ч.2. – Львів: Світ, 2005. – С. 61-100
4. Макаров А.М. Світло українського бароко.– К.: Мистецтво, 1994. –
287 с.
5. Нельговський Ю. П. Українське мистецтво від найдавніших часів до початку ХХ ст. – К.: Радянська школа, 1976. – 136 с.
6. Степовик Д.В. Скарби України. – К.: Веселка, 1990. – 192 с.
7. Тищенко О.Р. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (ХІІІ – ХVІІІ ст.). – К.: Либідь, 1992. – 189 с.
8. Український живопис: Сто вибр. творів: Альбом / Авт.-упоряд. Ю. В. Беличко. – К.: Мистецтво, 1989. – 191 с.
9. Художня культура України: навч. посіб./ Л.М. Масол. – К.: Вища школа, 2006. – 239 с.
10. Шкаруба Л.М., Спанатій Л.С. Російсько-український словник художніх термінів. – К.: Каравела, 2004. – 320 с.
Основні терміни до теми:
Майоліка – вироби із кольорової глини, покриті поливою та малюнками.
Мідьорит – гравюра на міді.
Парсуна – умовна назва творів портретного жанру ХVІІ – ХVІІІ ст. Спочатку форма і техніка П. були тісно пов’язані з іконописом, потім зазнали впливу західноєвропейського живопису.
Теза – гравюра, виконана на окремому аркуші, з текстом богословського або філософського змісту.